back

Чернігівщина як оборонний форпост Речі Посполитої

18-10-2017 13:38

Після укладення Деулінського перемир’я у грудні 1618 р. до складу Речі Посполитої відійшли території Смоленщини і значної частини Сіверщини (фактична їх передача була здійснена до середини наступного року). Згідно з досягнутою згодою між двома складовими цієї держави — Короною і Великим князівством Литовським — приєднані території були розподілені наступним чином: Князівство отримало Смоленщину і стародубську Сіверщину, Корона ж — чернігівську Сіверщину. Якщо перші отримали статус воєводства, то Чернігово - Сіверщина була передана в особисту адміністрацію королевича Владислава Ваза з огляду на його заслуги у військових кампаніях проти Московської держави.

Особливий статус регіону вимагав створення специфічних органів управління ним. З часом реальні владні повноваження на місцях зосередилися у руках польських представників королевича. Вони отримали титул капітанів. Капітанам належали військово-адміністративні функції. Вони були безпосередніми представниками адміністратора на місцях, відповідали за стан замків, очолювали місцеві гарнізони. Капітани за розпорядженням Владислава проводили разом з підкоморіями або одноосібно наділення визначених осіб землею. Їм належала судова юрисдикція щодо категорій осіб, які виконували певні повинності на користь замків, наприклад, шляхтичів, осаджених з метою козацької служби. Вони мали приводити в силу рішення суду королевича.

Капітани мали право вести листування з московськими прирубіжними воєводами і вирішувати разом з ними прикордонні суперечки. У їх підпорядкуванні перебував штат службовців, ієрархія і титулатура яких залишається невідомою.

Новгород-Сіверський отримав свого капітана не пізніше липня 1619, Чернігів – у 1621, Ніжин — у 1625 р. З березня 1625 р. року внаслідок осадження козацьких хоругов поблизу Чернігова, Новгорода-Сіверського, а згодом і Ніжина капітани отримали право судової юрисдикції над ними. Адміністратор вдавався до принципу ротації капітанів, хоч цей принцип застосовувався ним не планомірно, а ситуативно. В цілому ж можна ствердити, що капітани були свого роду попередниками ґродових старост. Це підтверджується фактом зникнення капітанської посади внаслідок впровадження у регіоні протягом 1633 р. інституту старостів.

Чернігово-Сіверщина часів адміністрації складалася з двох повітів – Чернігівського і Новгород-Сіверського. При цьому південна частина Чернігівського повіту з такими містами, як Носівка, Ніжин і Ромни, були передані з Київського воєводства до адміністрації близько 1623 р. Логіка «привернення» цієї частини регіону до Чернігово-Сіверщини є цілком зрозумілою. Ці міста мали відіграти роль опорних замків, що стали б на перешкоді ймовірним московським нападам.

Оскільки центральна влада не бажала втратити жорсткий контроль за перебігом подій у стратегічно важливому регіоні, статус провінції протягом 1620–1635 рр. не був усталеним. Найбільш часто вживалася у документації королівської канцелярії назва «Чернігівське князівство», рідше «Сіверське князівство» та «Сіверщина».

Провінція, перебуваючи під адміністрацією Владислава Вази, не зобов’язана була сплачувати податки до державного скарбу – встановлення адміністрації мало за мету винагородити королевича за заслуги під час московських експедицій. Королівська інструкція комісарам 1619 р. передбачала люстрацію всіх маєтностей і можливих прибутків Смоленщини і Сіверщини. Цією ж інструкцією пропонувалося звільняти міста й волості регіону від сплачення традиційних податків терміном на три — чотири, а в окремих випадках і десять років. В цілому, інструкція занадто оптимістично оцінювала ресурси «повернених» територій.

Король Сигізмунд ІІІ на сеймі 1623 р відзначав занедбаний економічний стан територій, відповідаючи на закиди шляхти про повільне впровадження там конституцій. За його словами, після проведення люстрації виявилося, що вся провінція перебуває у скрутній ситуації.

Практично повністю знищеними виявилися ряд замків, зокрема Чернігів та Носівка. На їх відбудову кошти були виділені зі скарбу королевича, так само, як і на фундацію костьолів. Чимало коштів пішло на облаштування підрозділів, що призначалися для оборони замків і мали це виконувати не за рахунок коштів скарбу, а «з ґрунту», тобто за надану їм маєтність.

Якщо король і перебільшив дещо, то несуттєво. Магдебурзькі привілеї, видані для міст Чернігово-Сіверщини, теж засвідчують відсутність надходження від них до скарбу. Так, на чернігівських і ніжинських міщан покладався лише обов’язок ремонту валів й острогів. Натомість, ці ж міщани повинні були мати готові спорядження для оборони своїх міст і кожну чверть року «пописуватися» перед урядом замковим і міським. Передбачалася також «підводна повинність», що полягала у наданні підвід та коней для перевезення королівських посланців, але й ця повинність мала набрати чинності лише після закінчення терміну вільності для міст. Не бралися податки й зі шляхти, що отримувала земельні маєтності ленним правом

Королівське оточення й сам Владислав Ваза неодноразово заявляли про направлення значних власних коштів на покращення обороноздатності підлеглих йому провінцій. У 1622 р. адміністратор писав, що всі прибутки з Сіверщини призначає на її оборону, ремонт й будівництво замків.

Позитивно оцінив діяльність Владислава Вази на посаді адміністратора й сейм 1631 р. Вбачається, що зусиль і коштів для створення «східного форпосту» Речі Посполитої з територій Смоленщини і Сіверщини адміністратор докладав чимало, але їх було відверто недостатньо, і це викликало незадоволення шляхти, особливо місцевої. Ідея самофінансування «повернених» територій спрацьовувала лише частково; сподіватися ж на значні фінансові дотації зі скарбу чи то Великого князівства Литовського, чи то Корони не було сенсу, зважаючи на традиційний брак у них готівки. Владислав Ваза не розглядав територію адміністрації як суттєве джерело власного збагачення, але й не направляв значних коштів сюди з належних йому староств у Речі Посполитій.

Чернігівське князівство 1619–1633 рр. являло собою утворення, що значною мірою мало перехідний характер. З одного боку, воно знаходилося в адміністрації Владислава Вази, з іншого, сюди з часом все більше допускалися елементи шляхетського самоуправління. Чернігово-Сіверщина досить довго зберігала елементи устрою, впровадженого королем та його оточенням у 1619–1620 рр., який мав на меті створення тут оборонного форпосту на випадок війни з Московською державою.

 

За матеріалами історичних видань.

Останні новини

Анонси








































 

 

 

 

Погода