Регіональна комісії з реабілітації осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років, на засіданні минулого тижня у Чернігові здійснила попередній розгляд обставин, пов’язаних з учиненням репресій проти близько 4 тисяч осіб, одного — потерпілого від репресій.

Засідання провели напередодні відзначення Європейського дня пам’яті жертв сталінізму та нацизму.

Ініціатором розгляду питання щодо реабілітації більшості осіб на цьому засіданні виступило Чернігівське міське об’єднання «Просвіта» імені Тараса Шевченка на чолі з Андрієм Глухеньким.

Юрій Соколов, в.о. голови комісії, поінформував про репресованих в 1920-х – 1950-х роках. Їх висилали як таких, що ухилялися від виконання планів хлібозаготівлі, як «куркулів», так звані «соціально-небезпечні елементи», за антирадянську пропаганду та агітацію, та навіть за використання найманої праці. Ще 56 осіб вислали за національною ознакою — це були етнічні німці, мешканці колишніх німецьких колоній тодішнього Бахмацького району.

Рішення про репресії приймалися позасудовими органами. Юрій Соколов назвав ці позасудові органи комуністичного режиму, що вирішували долю людей: постанови Особливої Наради при Колегії ОГПУ (ГПУ), рішення загальних зборів членів колгоспів, постанови Трійки при Чернігівському обласному управлінні НКВС, «громадські вироки» загальних зборів членів колгоспів, рішення бідняцько-батрацьких зібрань сіл, постанови сільських рад, вироки Військового Трибуналу військ МВС.

За підсумками розгляду члени регіональної комісії ухвалили рішення надати Національній комісії з реабілітації обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій.

Також вирішили підтримати ініціативу Юрія Соколова, в.о. голови комісії, та Олени Потапенко, секретаря комісії, щодо організації спільно з Чернігівською єпархією Православної Церкви України проведення в Козацькому кафедральному соборі Святої Великомучениці Катерини щомісяця поминальної літії за особами, які загинули від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 рр.

«Ми не знаємо навіть, де поховано більшість людей, яких вбив комуністичний режим, «попередник» сучасного рашистського агресора. Вшанування пам’яті загиблих від репресій — це якраз «ніхто не забутий і ніщо не забуто» в дії. Також воно є постійним застереженням, що українська перемога над рашизмом — єдина умова безпеки та успішного розвитку незалежної України», — підкреслив Сергій Бутко, член комісії з реабілітації, співробітник Другого міжрегіонального територіального відділу Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах та підвідомчих установ Українського інституту національної пам’яті.

За повідомленням Олександра Майшева,
члена Національної спілки журналістів України