07-07-2010 12:34
Батурину як місту – 900 років, за даними археологічних документів заснований він був у ХІ—ХІІ столітті.
На початку ХVІ ст. територія Батурина потрапляє під владу великого князя Литовського Гедиміна.
В 1625 році поляки на території Батурина закладають потужну фортецю. У перший рік визвольної війни 1648-1654 рр. Батурин було звільнено від польських поневолювачів і утворено Батуринську сотню, яка увійшла до складу Чернігівського, а з 1649 року – Ніжинського полку.
В 1654 року Батурин отримав привілеї Магдебурзького права.
Вперше на політичну арену Батурин виходить 1663 року, коли представниками Московського уряду та гетьманом І. Брюховецьким у місті були підписані Батуринські статті.
У 1669 році Д. Многогрішним Батурин обирається Гетьманською резиденцією. 1672 року на козачій раді в Козачій діброві гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Самойловича. Саме за його правління Батурин значно розбудовується.
Особливого статусу Батуринська резиденція набуває за часів правління Івана Мазепи (1687-1708 рр.), коли Батурин перетворюється на центр політичного життя Гетьманщини. Тут перебувала вища державна адміністрація - Генеральна військова канцелярія, Генеральний Суд Лівобережної України. В Батурині в цей час живе і працює політична, військова та культурна еліта України.
Роки Північної війни (1700-1721рр.) принесли на благословенну батуринську землю багато лиха і страждань.
В ході війни гетьман Іван Мазепа в своїх намаганнях звільнити Україну від Московського втручання та панування обирає протекцію Шведського короля Карла ХІІ. Наприкінці жовтня 1708 року Мазепа приймає доленосне рішення і вирушає на зустріч з королем, який уже підійшов з військами до Новгорода - Сіверського. Дізнавшись про це, російський цар Петро І наказує Меншикову взяти штурмом Батурин і зруйнувати дощенту. В листопаді 1708 року резиденцію Івана Мазепи зрівняли з землею, спалили дотла, а всіх мешканців, не дивлячись на вік і стать, жорстоко вбили. Загинуло 21 тис. мужніх захисників та жителів столиці Гетьманщини.
Довгий час за царською вказівкою в Батурині було заборонено селитись, а гетьманську резиденцію перенесли до міста Глухова.
В 1750 році за гетьмана К. Розумовського Батурин знову стає столицею України. В розбудові резиденції гетьмана брали участь відомі архітектори Антоніо Рінальді, Джакомо Кваренгі, Олександр Квасов.
В цей час в Батурині активно розвивається промислове виробництво.
З 1757 року працює завод воскових свічок, на якому за рік перероблялось до 400 пудів воску.
1751 року почав діяти цегельний завод, де працювало 450 найманих працівників і вироблялось за рік 3,5 млн. штук цегли.
Працював завод по виготовленню кахлів, лісопильня, яка протягом 1752-1757 років виготовила більше 50 тис. штук дощок.
На річці Сейм діяло 44 млини, працювала суконна мануфактура.
В 1760 році Кирилом Розумовським розробляється проект відкриття в Батурині університету, який так і не був втілений в життя.
В 1764 р. указом імператриці Катерини ІІ на Україні було скасовано гетьманство і Батурин втрачає статус адміністративного центру України. Саме в Батурині перегорнулась остання сторінка Гетьманщини – Кирила Розумовського примусили скласти булаву – “коли зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам’яті їх і їхню добу”.
У 1776 році Кирило Розумовський повертається до Батурина, де зводить вишуканий палац над Сеймом за проектом Ч.Камерона та Воскресенську церкву, в якій і був похований у 1803р
В 1994р. був створений державний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця”, до складу якого увійшло 39 об’єктів унікальних пам’яток історії, архітектури, археології та природи. Заповіднику “Гетьманська столиця” належить провідна роль в збереженні унікальних пам’яток Батурина, у вивченні та популяризації історії Гетьманщини, яка стала ключовим явищем в історії національного державотворення.
Понад півстоліття адміністративною столицею України, офіційною резиденцією її гетьманів був Батурин, в історії якого, як у дзеркалі, відбились кращі здобутки тієї пори.
Заснований як оборона фортеця, Батурин вперше згадується в 1625 році. Був своєрідною столицею запорізького козацтва, резиденцією. гетьманів Лівобережної України. Заволодів Батурином коронний канцлер Речі Посполитої Ю.Оссолинський, потім перейшов у володіння магнатів Любомирських. З 1654 року Батурин мав статус міста з магдебурзьким правом, магістратом. 1708 року був спалений, а у 1760 році Батурин подарували К. Розумовському. Збереглися руїни фортеці. Правнук Кирила Розумовського - російський поет Олексій Толстой, не забував своїх українські коренів, писав:
Побудований під керівництвом арх.Ч.Камерон 1799-1803 рр Знаходиться у жахливому стані. Напівруїна. Кажуть, що виділяли гроші на нього, але Батурин не отримав ні копійки на відновлення палацу, який був досить великим, мав два двоповерхових флігеля та на території розташований парк.
Палац побудований на замовлення графа К.Г. Розумовського за проектом Ч. Камерона, того самого, що збудував Камеронову галерею в Царському селі під Санкт-Петербургом. Палац був у стилі класицизму, триповерховий палац мав восьмиколонний портик грецького іонічного ордера заввишки у два поверхи. До ансамблю входили два двоповерхові флігелі. Усередині палац було оздоблено штучним мармуром, прикрашено грандіозними ліпленими карнизами з гідравлічного гіпсу, паркет. Коли Кирило Розумовський помер, будівництво палацу було припинено. Кілька разів у XIX-XX робилися спроби реставрації палацу, але... Потім палац було розорено, та ще настільки (люди крали вікна, двері, підлогу), що в 1955 р впала половина головної колонади. Зараз йде реставрація, відтворено палац та один з флігелів.
Зведена 1803р. як усипальниця Кирила Розумовського. По свідоцтвам, лікар, що робив розтин гетьмана був здивований великим розміром серця, тому і забальзамував його окремо.
У 1927 році склеп було розкрито на замову активіста рад. влади. Він же і пограбував нагороди, коштовності, все цінне що було у склепі. Пізніше ці речі "спливли" водному з московських музеїв. Місцева влада зачинила склеп. В якому стані тіло, яке було дуже добре збережено на 1927 рік, невідомо - нащадки Розумовського заборонили відчиняти усипальницю і проводити будь-які наукові досліди. Зараз храм діє. Можна навіть увійти піл склепіння. Частина склепіння - верхня - урна і барельєф - знаходиться у фондах Чернігівського музею, а плита - у Батуринському музеї.
Зведений у кінці XVII на поч. XVIII століття. Саме сюди прийшов Іван Мазепа до генерального судді Кочубея просити руки його дочки, своєї коханої Мотрононьки. І отримав категоричну відмову. В будівлі розташовано краєзнавчий музей.
Монастир жіночий. Досить незвична назва монастиря пояснюється легендою." Коли Орда, не змігши подолати мури обителі приступом, облягла її й прирекла всіх, хто там був, на голодну смерть. Але Господь зглянувся на моління православних, і з хмари над монастирем посипалися манні крупи. Срібний ковчег із жменькою цих круп стояв на престолі аж до зруйнування Батурина Меншиковим. Орда не подолала, зате свої єдиновірці знищили. "
Крупицький монастир був добре укріпленою фортецею. Його оточували високі вали з дерев’яними стінами, посиленими на рогах оборонними баштами. Головний в’їзд зі святими воротами розміщувався з боку річки, через котру був міст. По весняну повень і луки і міст заливався водою так, що до монастиря можна було добратися тільки човном.
Під час захоплення російським військом Батурину в 1708р. було зруйновано монастирську дзвіницю, келії братії ті ігуменів (якого було заслано в Соловецький монастир за прихильність Мазепі), та монастирський готель. Хоча в 1803 р монастир було відновлено, в 1846 р. відбулася пожежа. А під час світової війни було дуже пошкоджено, на початку 60-их минулого століття на цеглу було розібрано собор!
Монастир, на який щедро жертвували Мазепа та Самойлович, на сьогодні перетворився у руїни. На місці монастирського некрополя до недавнього часу був скотомогильник, в трапезної - розташувалася школа. Відроджувати монастир приїхали дві монахині м. Дорофея та Афанасія. За словами самої ігумені Дорофеї, коли вони приїхали в жовтні 1999р не було нічого ні їжі, ні вугілл. На сьогодні виділені кошти на відновлення монастиря. Більш менш відновлено домову церков, трапезну та келії. Монастир приймає паломників.
Людям з порушенням зору
